ВІВАХ

   Весілля належить до тих традиційних святкових обрядів, які попри те, що існують в усіх країнах та кожному народі, святкуються кругом по-різному. Індійське весілля (Вівах) – це не тільки союз нареченої з нареченим, обмін клятвами і обручками, але й початок зв’язку між двома родинами, їх культурами.

   У сучасній Індії новітні традиції тісно переплелися із древніми звичаями. Поруч із знайомствами через мережу інтернет, в країні є чимало сімей, де батьки досі вибирають пару своїм дітям. Однак, незважаючи не те, що сьогодні багато молодих людей знайомляться і зустрічаються без нагляду членів родини або старших людей, обряд вінчання вони здебільшого здійснюють за древніми індійськими звичаями з багатьма неймовірно красивими ритуалами. Церемонія індійського весілля триває не декілька годин, а декілька радісних колоритних днів, як ніде у світі. Усі релігійні обряди проводяться в присутності фігурок родинних богів з метою отримання їх благословення. Кількість гостей може сягати 5000 тисяч чоловік! Однак зазвичай на весілля розсилаються не більше 2000 запрошень.

   Невід’ємною частиною будь-якої церемонії є музика і пісні. Протягом 4-5 днів веселощі влаштовуються таким чином, щоб залучити всіх родичів і друзів. Заміжні жінки співають весільних пісень, а дівчата танцюють.

   Згідно із традицією Індуїзму кожна церемонія починається із отримання благословення у бога Ганаша, який усуває всі перешкоди та наділяє молодих мудрістю і знаннями. Тож наречений виконує поклоніння богу у відведеному для цього місці храму, а наречена у своїй спальні просить довгого і щасливого подружнього життя у богині Говри.

Заручини.

   Заручини зазвичай відбуваються у будинку майбутньої дружини під веселі пісні і танці. На руках та ногах нареченої дівчата хною малюють заплутані візерунки, які називаються мехнді, що символізує силу кохання у шлюбі. Вважається, що чим темніший колір мхенді, тим міцніше кохання і зв’язок між нареченою та нареченим.

   На чоло обох молодят наноситься Тілак – священний знак, що означає сприяння. Він наноситься сандаловою пастою, священним попелом або кумкумом, червоним порошком куркуми. Молода пара обмінюється обручками і їх благословляють старші родичі та друзі. Після цього сім’я нареченої дарує молодятам одяг та предмети домашнього вжитку.

Весільна процесія та частування (бараат і свагат).

   На наступний день, наречений у супроводі своєї сім’ї та друзів, святковою ходою прямує до нареченої. Зазвичай, навіть у наш час, він сидить верхи на прикрашеному коні. Весільна процесія, яка супроводжує майбутнього чоловіка може складатися з декількох сотень, а то й тисяч чоловік. Раніше весільною ходою дозволялося іти лише чоловікам, але в наші дні близькі родички не тільки ідуть, але й танцюють у весільній процесії.

   У дворі батьки нареченої разом з іншими членами сім’ї вітають нареченого, його батьків та родичів. При цьому батько вітає батька мати - матір, брат - брата і так до безкінечності усі гості. Учасникам весільної процесії надівають на шию гірлянди з квітів та пропонують прохолодні напої, легкі закуски і солодощі. Усі вони також запрошуються на весільну вечерю. У більшості випадків усі витрати, пов’язані з організацією весілля беруть на себе батьки нареченої. Але, батьки нареченого, в знак подяки, роблять пожертвування священику, яке називається дакшіна.

Listen or
download www.songs.pk Mujhe Haq Hai for free on Prostopleer
   Після загального вітання мати нареченої вітає майбутнього зятя. Вона вішає йому на шию гірлянду, малює на чолі тілак та пригощає невеличким тістечком і листком бетелю (індійська їстівна рослина), що означає повагу і покору.

   Далі йде церемонія віддавання дочки (канья данам). Канья Данам виконує батько чи опікун нареченої при великій кількості свідків. Він виливає на землю освячену воду, яка символізує те, що він віддає дочку нареченому. Наречений декламує ведичні гімни до Ками - бога кохання і благословення. Як умову передання дочки чоловікові, батько просить його обіцяти допомагати своїй дружині в реалізації трьох цілей: Дхарми (релігії), Артхи (сімейного господарства) і Ками (насолоди). Наречена розмазує порошок куркуми по руках, таким чином погоджуючись на зміну свого статусу з незаміжньої жінки на дружину. Наречений тричі повторює обіцянку, після чого злазить з коня і його проводять до місця освячення шлюбу.

Вінчання.

   Перед початком церемонії наречений і наречена у присутності всіх гостей обмінюються гірляндами із свіжих квітів, тим самим засвідчуючи, що на все життя беруть на себе шлюбні зобов’язання.

   Священик починає освячення шлюбу під навісом, який прикрашають спеціально до церемонії. Він просить божого благословення для пари, що одружується, а наречена пропонує чоловікові йогурт і мед, як символ цнотливості і свіжості. Потім молодята повертаються обличчям один до одного і пастор зав’язує сарі нареченої та сорочку нареченого у вузол, що символізує священний союз.

   Наступний крок – це запалення ритуального вогню, який символізує божественного свідка – благословителя таїнства. Для отримання благословення у священний вогонь кидається пожертвування з дров сандалового дерева, трав, цукру, рису, гхі (освітлене вершкове масло) та хмизу називається самагрі.

   Далі наречений стає обличчям на захід, а наречена сідає перед ним обличчям на схід. Він бере її за руки і декламує ведичні гімни про щастя, довге життя та довічні стосунки.

   Наречена приносить у жертву зерно, яке і насипає їй у долоні її брат або інша особа від імені брата. При цьому обоє молодят обходять сім кругів навколо весільного вогню і промовляють сім обіцянок.

   Після першого кола наречений промовляє: беручи Бога за провідника, давай зробимо перший крок, щоб нагодувати одне одного.

 Після другого – щоб разом набувати сили.

 Після третього – щоб зберегти наш статок.

 Після четвертого – щоб ділити наші радощі і прикрощі.

 Після п’ятого – щоб турбуватися про наших дітей.

 Після шостого – щоб бути разом назавжди.

 Після сьомого – щоб залишатися друзями довіку.

   Індійці вірять, що досконалі половинки створюють досконале ціле, тому цей ритуал вважається найважливішою церемонією весілля і носить назву Саптападі (сім кроків).

   Після сьомого кроку наречена стає на камінь і молиться, щоб їх взаємне кохання було стійким і тривким, як камінь. Наречений зав’язує коханій на шию намисто із символами богів Вішну і Шиви, а замість обміну обручками 7 разів посипає голову дівчини червоним порошком, який вважається знаком заміжньої жінки.

   Священик просить духів предків молодих надати їм своє благословення з нагоди свята, а гості поздоровляють молодят, осипаючи їх пелюстками квітів. Від тепер молода пара – подружжя. Батьки нареченої благословляють подружжя і тепло проводжають свою дочку з дому, адже вона їм уже не належить. А батьки нареченого дарують невістці одяг або квіти, тим самим приймаючи її у свою сім’ю.

   На цьому урочиста церемонія весілля закінчується і починається не менш захоплюючий традиційний індійський бенкет.