Диканька… Відразу на думку спадають
гоголівські «Вечори», коваль Вакула, його кохана Оксана, відьми, чорти, ну й
інша українська нечисть. Але ж Диканька відома не лише завдяки Миколі
Васильовичу. Тож давайте на хвилинку забудемо гоголівські твори, які
прославили Диканьку та разом спробуємо дізнатися щось новеньке про цей овіяний
легендами, переказами, містичними оповідками край.
Селище міського типу Диканька, центр
Диканського району Полтавської області, за 25 км від Полтави. Перша згадка
датована 1658 роком. Походження назви
Диканька пов'язане з оточуючими цю місцевість давніми густими лісами, які
надавали їй дикого вигляду. Існує також версія, що назва походить від прізвищ
перших поселенців краю – Дикань, Дикий, які зустрічаються тут понині.
З 1660 року Диканька входила до
складу Великобудищанської сотні Полтавського козацького полку. За універсалом
гетьмана Івана Самойловича від 1687 року село належало генеральному судді
Запорізького війська В.Л. Кочубею – внукові вихідця з Кримської Орди Андрія
Кучук-бея, що прийняв православну віру, поселившись на вільних землях над
Дніпром. Тоді В.Л. Кочубею відійшли навколишні ліси, одним з яких на
південно-східній околиці села володів чернігівський архієпископ Лазар
Баранович. З його благословення ще в 70-х роках XVII ст. у лісі було збудовано
дерев'яну церкву для перебуваючих у цьому місці монахів – архієпських
служителів з чудотворною іконою Миколи-угодника, збереженою до наших днів.
Після реабілітації В.Л. Кочубея і
повернення майна його сім'ї кочубеївській рід збагачується. Син страченого
Василь Васильович став полковником Полтавського козацького полку, а внук Павло,
одержавши по заповіту Диканьку, в ранзі статського радника зводить першу в селі
кам'яну Троїцьку церкву на місці дерев'яної Хрестовоздвиженської (1780 р.).
Саме В.П. Кочубей започаткував
розбудову князівської садиби, створивши тут чудовий природно-архітектурний
ансамбль – найбільший на Полтавщині і один з кращих в Україні. Завдяки цьому в
Диканьці побувало чимало відомих діячів вітчизняної та світової культури, а
пам'ятки архітектури та садово-паркового мистецтва, що збереглися до наших
днів, викликають великий інтерес як жителів, так і відвідувачів гоголівського
краю.
Родовий маєток Кочубеїв. Від
старовинної діброви, що оточувала палац, збереглося кілька
"кочубеївських" дубів віком понад 300 років. У палаці (архітектор
Кваренги) було понад 100 кімнат, картинна галерея, музей, бібліотека - все було
знищено під час революції 1917 року. Від парково-палацового ансамблю родини
Кочубеїв залишилися тріумфальна арка та Миколаївська церква (1794 рік) з
дзвіницею (1810 рік).
3 серпня 1820 року як парадний в'їзд
до садиби Кочубеїв було відкрито Тріумфальні ворота, споруджені в пам'ять
приїзду до Диканьки імператора Олександра I (автор проекту – академік
архітектури Луїджі Руска). Це єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує
тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами. Його було відкрито
задовго до того, як аналогічні споруди було зведено в Росії – Нарвські
тріумфальні ворота у Санкт-Петербурзі за проектом архітектора В.П. Стасова
(1834 р.) та Московські тріумфальні ворота на Кутузовському проспекті у Москві
відомого зодчого Й.І. Бове (1827 – 1834 рр.). Всі ці арки є архітектурними
пам'ятниками епохи і мають велику історичну цінність.
Споруджені за ініціативою В.П.
Кочубея (учасника визначальної військової ради в Філях та одного з активних
діячів антинаполеоновської коаліції) Тріумфальні ворота стали історичним символом
Диканьки, її неповторною прикрасою.
Ніде в світі немає такої, як у
Диканьці, Бузкової ями. Закладений В.П. Кочубеєм у 20-х роках XIX ст. в кар'єрі
глибиною до 5 метрів, де добувалася глина для цегельного заводу, Бузковий гай
площею 2 га з часом став унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва. І
досі живе в народі пов'язана з цим гаєм історія.
Було у впливового державного діяча
князя В.П. Кочубея тринадцятеро дітей. Одна донька Ганна тяжко захворіла. Не
допомогли хворій ні столичні розваги, ні європейські ліки, ані далекі подорожі.
Порадили лікарі вразити її чим-небудь незвичайним, дивовижною красою. Ось і
звелів багатий батько засадити вже непотрібну після закриття цегельного заводу
велетенську яму бузком різних сортів, привезених із-за кордону, розбити тут
алеї, поставити альтанки, плекаючи надію весняним бузковим буйно цвітом зцілити
доньку.
І ніде більше в світі не проводиться
таке своєрідне свято "Пісні Бузкового гаю", яке відбувається щороку в
травні на мальовничій південній околиці Диканьки, біля Пивоварських ставків, по
обидва боки яких розкинулися знаменитий Бузковий гай та Ялиновій гай,
посаджений у 1908-1910 роках на площі 4,5 га. Взяті під охорону держави гаї
входять до створеної у цьому районі зони відпочинку, місця народних гулянь,
проведення різних свят.
Використані джерела:
http://www.stejka.com/rus/poltavskaja/dikanka/
http://www.doroga.ua/pois/Poltavskaya/Dikanjka/2065
http://www.ukraina.turne.com.ua/resort/dikanka/sight
Немає коментарів:
Дописати коментар