Василь Шкляр

Народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив десятирічку із срібною медаллю (1968 р.), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. Звідти його також хотіли вигнати за те, що під час трудового семестру в колгоспі грався бомбою (див. Повість «Стороною дощик іде»), але він перевівся до Єреванського університету і 1972 року отримав диплом про вищу освіту. Працював у пресі, писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

Закінчив філологічні факультети Київського та Єреванського університетів. 1986 року перейшов на вільні хліби.

З 1988 до 1998 р. займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворено ним в романі «Елементал».

В кінці 80-х захопився наболілою як патріоту "українською революцією". В 1991 році стає членом Проводу Української республіканської партії УРП та прес-секретар УРП по 1998 рік. В березні 1998 був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт». Член Спілки письменників України з 1978, Асоціації українських письменників з 1999.

Володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької. Значного розголосу набув його переклад «Тараса Бульби» Гоголя, зроблений з першого видання повісті, що вийшла у 1835 році у збірці "Миргород". В цьому першому виданні Тараса Бульби була відсутня, додана пізніше Гоголем під тиском російських критиків та цензорів, хвала російському цареві. За даний переклад Шкляр був розкритикований російським послом в Україні Віктором Черномирдіним.

2000—2004 — головний редактор видавництва ”Дніпро”

Роман «Залишенець. Чорний ворон»

Особливий резонанс викликав роман Шкляра «Чорний ворон». Він вийшов наприкінці 2009 року в київському видавництві (і майже одночасно під назвою «Залишенець» — у харківському видавництві). Книжковому виданню передувала публікація фрагменту «Суд» у газеті «Літературна Україна» (12 листопада 2009, № 37, с. 4). Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Відразу після виходу роману в світ з'явилося багато рецензій (див., наприклад, газети «Дзеркало тижня», № 45 від 21 листопада 2009, с. 14; «Літературна Україна», № 39 від 26 листопада 2009, с. 6, та № 41 від 10 грудня 2009, с. 7; «Українська літературна газета», № 4 від 19 лютого, с. 5), і навіть з трибуни Верховної Ради промову про цей роман виголосив народний депутат Володимир Яворівський (фрагмент надрукований у «Літературній Україні», № 38 від 19 листопада 2009, с. 1).

Твори

«Перший сніг» (1977)

«Живиця» (1982)

«Праліс» (1986)

«Ностальгія» (1989)

«Тень совы» (1990)

«Ключ» (1999)

«Елементал» (2001)

«Кров кажана» (2003)

«Декамерон» (українська версія твору Дж. Боккаччо, 2006)

«Репетиція сатани» (2006)

«Черешні в житі»

«Залишенець. Чорний ворон» (2009)

Нагороди

1995 — «Золоте перо», СЖУ

1999 — «Золотий Бабай», за кращий гостросюжетний роман (роман «Ключ»)

2001 — «Коронація слова», перша премія в номінації «Роман» за роман «Елементал»

2003 — «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «за найкращу україномовну фантастику»(КиївКону-2003, роман "Ключ").

2011 — Національна премія України імені Тараса Шевченка.

4 березня 2011 року Василь Шкляр звернувся до президента Віктора Януковича із заявою, у якій просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника»

В указі Президента України В. Ф. Януковича № 275/2011 від 4 березня 2011 року «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка» Василь Шкляр не згадується.

Інтерв"ю Василя Шкляра Кіровоградській ОДТРК