StarCraft 2: Wings of Liberty

Або чого другу частину варто було чекати майже 12 років...

Як я вже зазначала, цілих 12 років знадобилось Blizzard щоб випустити другу частину Starcraft. За цей час перша частина стала не тільки всесвітньо відомою, але й увійшла до списку ігор за якими проводяться кіберспортивні змагання. Мало хто не чув про неї. Такий успіх обумовлений не тільки дуже непоганою на той час графікою, а, насамперед, виваженістю сил між трьома расами. Та й історія у грі була досить цікава.

Розповідати з чого все почалося у всіх подробицях, думаю, сенсу не має. До того ж самі розробники з Blizzard зробили це у відео, з якого починається гра. Але дещо все ж таки нагадаю. Як ви пам’ятаєте, кампанію теранів у першій частині ми закінчили, допомігши стати імператором Арктурусу Менгску, колишньому голові радикального угрупування «Синів Корхала». Усім відомо, що влада розбещує, і Менгск не став виключенням. Отримавши хоча б натяки на владу у свої руки, «патріот» та «революціонер» пішов у рознос. Спочатку засудивши на винищення населення цілої колонії за допомогою «псі-емітерів» та полишивши там Керріган. Потім, захопивши столицю Конфедерації і започаткувавши жорсткий режим та пропаганду за допомогою ЗМІ. У Starcraft 2 ми опиняємося у шкірі Джима Рейнора, колишнього маршала колонії Мар-Сара і соратника Арктуруса. Але все це позаду – тепер він займає ту ж посаду, що й колись «імператор». Новий революціонер та інколи просто найманець, Рейнор сумує за втраченою Керріган, та роздумує над тим, як добратися до Менгска і натовкти йому пику, а ще краще - вбити. І якраз у цю «сумну годину» нашого Джиммі знаходить колишній товариш та пропонує йому трішки підзаробити, зібравши і продавши деякий «артефакт». Звісно, грошей багато не буває, тому не довго думаючи, ми за допомогою командора Хорнера і його, тобто нашого, «ручного» батлкруізера вирушаємо на зустріч… Менгску, протосам, Керріган та її маленьким і не дуже зергам. Можливо сюжет і не вражає оригінальністю, проте не можна не помітити, що він достатньо пророблений. Так, іноді, він скаче, як шалений, від «драми особистості» до монологів з «Кривого дзеркала» і «пафосу з кожної щілини». Так, багато стратегій зараз мають більш розгалужений і глибокий сценарій. Проте, під дії кожного з героїв підведена мотиваційна база. Хоча і складається вона із затертих кліше.

А ось про саму гру такого не скажеш. З 26 місій, протягом майже 24 годин, ви знайдете лише дві-три, у яких завданням є розтрощення ворожої бази. Нам пропонують і свердління храму протосів за допомогою величезного лазера, відбиваючись одночасно від їхніх атак, і змагання з комп’ютерним опонентом на предмет збору мінералів, і бліцкриг на поверхню планети, що гине від «наднової», і треба не забути про партизанські рейди на потяги «імператора» Менгска. Отже, різноманітність завдань приємно хапає за душу. А між самими місіями розробники надають можливість трішки «прогулятися» нашим батлкруізером. Інтерактивні приміщення корабля несуть не тільки естетичну насолоду але й дозволяють послухати новини, пограти в аркаду Lost Viking і порозмовляти з екіпажем/гостями. Їх практичне значення важко переоцінити. Так в арсеналі ми маємо можливість витрачати зароблені у місіях гроші на придбання додаткових апгрейдів для юнітів, котрі у першій частині гри треба було розробляти у «польових умовах». Зрозуміло, що грошей на всіх не вистачить, отже вибирати доведеться «з розумом», виходячи з планів на майбутнє – які юніти ви будете використовувати частіше, а від яких надалі відмовитесь. Ще у більш жорстку позицію вибору ставить лабораторія. За допомогою захоплених у місіях артефактах протосів та зергів, тут можна не лише покращити будівлі бази, а й навіть відрити нових юнітів, як наприклад «гончі» та наукове судно. Проте узяти «все й одразу» не вийде – треба буде обрати лише одне з двох, наприклад, зробити стіни бункеру товстішими, або причепити зверху автоматичну турель. У салуні запропонують витратити гроші на найманців – вони дещо сильніші за рядових юнітів, проте потребують особливої будівлі на базі і мають обмежену кількість використань. На командному містку ми обираємо місії та вислуховуємо брифінги, інколи навіть інтерактивні. У двох місіях нам нададуть можливість обрати той, чи інший бік, хоча на фінал гри це не впливає, а лише дозволяє отримати різні юніти. І хоча одиночна гра змінилася, стала цікавішою, то міультиплеєр не ворухнувся а ні на трохи. І це дуже радує. Онлайн баталії обіцяють ті ж самі яскраві враження, як і на протязі останніх 12 років. Ще хотів би зауважити, що хоч Blizzard і збирається випускати Starcraft 2 як трилогію, з розбиттям кампаній по расам, нам надали можливість трішки пробігтися на боці протосів. Якщо це вважати сиром, то мишоловкою є політика Blizzard, щодо продажу гри. Розповсюдження гри електронними методами не є чимось новим. Проте ще ніхто не наважувався продавати «синглову» гру для країн СНД та деяких інших по підписці. Так, Ubisoft, задля боротьби з піратами, ввела можливість зберігати прогрес у Assasin’s Creed II лише на своїх серверах. Але такий захист довго не протримався – пірати обійшли досить швидко його, а сервера компанії, не витримавши навантаження, «випали» аж на тиждень. Блізардовці вирішили цю проблему трохи хитріше – так DVD-видання дозволяє грати 12 місяців, а «джевел» - чотири. Для продовження ж треба буде знову платити. Хоча існують і «довічні» ключі доступу. Кампанії звісно ж не шкода, а ось прихильникам мультиплеєру доведеться витратитися. 

 Хтось з «новеньких» гравців і навіть «ігрожурів» плюється на графіку. Так, вона не дуже вражає – World in Conflict, що вийшов 2 роки тому має куди більш яскраву та насичену картинку. Але ж у такій грі важливо не це. Виваженість між расами, яка дозволила першому Старкрафту зайняти таку вершину у кіберспорті і серцях прихильників «рашів», залишилася на місці. Зерги як і колись беруть чисельністю, протоси – силою, а терани знаходяться десь посередині. На тлі багатьох «вбивць» і яскравих «королів на один день», Starcraft 2 виглядає класичним імператором. Навіть деякі улюблені мелодії та треки дісталися у спадок від першої частини. Отже варто розім’яти пальці та приготуватися змінювати клавіатури – нас чекають нові-старі віртуозні відіграші на «гарячих клавішах».