Дрогобич
Дрогобич - місто у передгір'ї Карпат,
столиця Прикарпатського краю, центр південно-західного промислового регіону
Львівщини, місто обласного підпорядкування. Древнє місто Дрогобич, якому
недавно минуло 900 років – «край Івана Франка, наче квітка папороті, у підніжжі
Карпат полонило не одне серце. Сивою історичною давниною дихають церкви,
будівлі, магістрат, костел, синагога, солеварний завод – бо ж емблема міста –
дев’ять бочок солі».
Перша документальна згадка про
Дрогобич у міському акті Львова датується 6 листопада 1387 року. У листі Папи
Боніфація ІХ (1392) до перемишльського єпископа Еріха місто згадується як один
з центрів солеваріння Європи.
Найпоширеніша легенда розповідає, що
майже 900 років тому княже поселення Бич спалив половецький хан Буняк
Шолудивий. Недалеко від згарища засновано Другий Бич – Дрогобич.
Початок місту дали підземні джерела
соляної ропи, з якої виварювали сіль. Надто дорогу дрогобицьку сіль постачали в
різні держави середньовічної Європи. У період Київської Русі через Дрогобич
проходив так званий Великий Соляний Шлях, і це сприяло економічному розвиткові
міста. У середині XV ст. італієць Тедальді став власником дрогобицьких
солеварень. У XVІ ст. У Дрогобичі існувало 45 соляних джерел, з яких добувалось
щороку близько 26 тис. бочок солі. У цей період місто отримало привілей на
освітлення вулиць нафтовими ліхтарями. У давньому гербі міста зображено 9 топок
(бочок) солі, що символізують 9 жуп (солеварень). У дрогобицькому передмісті
Зваричі досі діє один з найстаріших в Європі солеварних заводів. 1422 року
місту надано, а у 1460 році – затверджено магдебурзьке право на самоврядування.
Дрогобичани брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року, свідчення тому –
перший слов’янський пам’ятник полеглим на стіні парафіяльного костелу.
У
1423 році у Дрогобичі збудовано першу міську лазню, згодом викопано громадську
криницю з прісною водою.
Від
1498 р. до 1634 р. місто періодично зазнавало нападів татарських орд. У 1530 р.
в місті створені перші ремісничі братства-цехи, затверджені їхні статути.
Згодом тут діяло 9 цехів, які об’єднували ремісників 36 професій.
Дрогобичани
брали активну участь у визвольній війні Богдана Хмельницького.
У
Дрогобичі ще у 1777 році при церкви Петра і Павла було відкрито першу міську
гімназію, викладання в якій велося українською мовою.
26
червня 1788 року Дрогобич проголошено “вільним королівським містом”. Вперше в
Європі місто почало освітлюватися нафтовими ліхтарями. У 1824 році окрасою
міста стала перебудована двоповерхова ратуша.
На початку ХХ ст. Дрогобич був
культурним, економічно розвинутим містом. Тут було декілька шкіл, гімназій, у
тому числі й жіноча, функціонувало “Товариство задаткове”, “Народний дім”,
товариства “Рідна школа”, “Сокіл”, “Січ”, “Просвіта”, “Жіноча громада”,
виходило 4 газети, діяло 2 нафтових заводи, 2 банки.
У 1918 році у місті встановлено владу
ЗУНР, а через рік Дрогобич загарбали поляки. У” 1939 році на Дрогобиччину
вступили радянські війська. У роки ІІ світової війни тисячі Дрогобичан влились
до лав УПА.
Вихідцями
з Дрогобича є багато видатних людей, серед яких:
Юрій
Дрогобич (Котермак) (бл. 1450-1494) – український вчений, доктор медицини й
філософії, ректор Болонського університету, автор першої вітчизняної друкованої
книги “Прогностичне судження” (1483).
Петро
Конашевич-Сагайдачний (бл. 1570-1622) - Гетьман Війська Запорозького, видатний
полководець, засновник Київського братства.
Юрій-Франц
Кульчицький (бл. 1640-1692) - український купець, герой оборони Відня. Вдячні
австрійці подарували героєві весь запас трофеїв кави. Галичанин відкрив у Відні
першу в Європі кав’ярню.
Бруно
Шульц (1892-1942) – видатний письменник та художник.
З
Дрогобичем тісно пов’язано життя Івана Франка.
Сучасний Дрогобич – модерне місто з 900
– літньою історією, вражає контрастами: старовинними будинками та сучасними підприємствами,
неймовірною красою галицької природи.
Використані джерела:
http://slovoprosvity.org
http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=299
http://droginfo.com.ua/content/view/96/
Немає коментарів:
Дописати коментар